Практичні аспекти притримання вантажу експедитором

В статье рассматривается институт удержания как способ обеспечения исполнения обязательств, причем особое внимание уделяется праву удержания груза экспедитором. Особенный интерес к статье вызвало освещение автором судебной практики в Украине.

Час від часу, консультуючи експедиторів, доводиться сти­катися з питанням щодо при­тримання вантажу, яке зазви­чай вміщують у розділ договору «Права експедитора». Як пока­зує практика, експедитори у своїх стандартних договорах на ТЕО не вдаються до деталь­ної регламентації застосування такого засобу забезпечення ви­конання зобов’язань, як при­тримання вантажу, обмежую­чись «стандартною» фразою, що запозичена із Закону Украї­ни «Про транспортно-експеди­торську діяльність»: «Експеди­тор має право притримувати вантаж, що знаходиться в його володінні, до моменту спла­ти плати експедитору і від­шкодування витрат, здійсне­них ним в інтересах клієнта, або до моменту іншого забез­печення виконання клієнтом його зобов’язаньу частині спла­ти плати експедитору та від­шкодування вказаних витрат, якщо інше не встановлено до­говором транспортного експе­дирування». Утім, такий підхід до врегулювання цього питан­ня не завжди дозволяє експеди­тору ефективно користуватися цим правом.

Більше того, на практи­ці виникає чимало запитань, пов’язаних із застосуванням інституту притримання. Зва­жаючи на актуальність цього питання, у цій статті пропону­ється розглянути практичні ас­пекти застосування інституту притримання експедиторами.

Загальні правила притримання вантажу

Передусім варто нагадати, що притримання є одним із ви­дів забезпечення виконання зобов’язання (ст. 546 ЦКУ) та полягає у праві кредитора, який правомірно володіє річчю, яка підлягає передачі боржнику чи іншій особі за його вказівкою, притримати її у себе до вико­нання боржником зобов’язання (ст. 594 ЦКУ). Право притри­мання вантажу надається мор­ському перевізнику («Переві­зник може не видавати вантаж до сплати сум або надання за­безпечення» – ст. 163 КТМУ), по­вітряному перевізнику («Переві­зник має право розпоряджатися заставою щодо кожної з попередніх операцій з транспорту­вання вантажу і в разі неспла­ти належних йому платежів має право реалізувати товар для по­гашення своїх витрат» – пункт 7.2.5. Правил повітряних пере­везень вантажів) та експедито­ру (ст. 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»). Крім того, варто відзначити, що право застави на вантаж (англ. lien on cargo) передбачене майже в усіх стан­дартних проформах чартерів та коносаментів ВІМСО. Утім, коли мова заходить про експедито­рів, виникає найбільше склад­нощів у практичній реалізації цього права. Це пов’язано з тим, що експедитори, на відміну від перевізників, часто не мають «прямого» доступу до вантажу (наприклад, коли вантаж збері­гається на контейнерному тер­міналі), а клієнт інколи вина-ймає нового експедитора для експедирування «притримано­го» вантажу, щоб уникнути від­повідальності. Одне з найбільш дискусійних питань – які саме вимоги експедитора можуть забезпечуватися шляхом при­тримання вантажу? Клієнт за­звичай намагається довести, що експедитор може притри­мувати лише той вантаж, сто­совно якого виникла заборго­ваність. Експедитори, навпаки, тлумачать право притриман­ня ширше, доводячи, що право притримання поширюється на будь-який вантаж клієнта, який перебуває у володінні експеди­тора, незалежно від того, чи сто­сується борг саме цього ванта­жу чи якогось іншого. У зв’язку з викладеним, автор хоче поді­литися судовою практикою за­стосування статті 10 Закону про транспортно-експедиторську ді­яльність щодо права експеди­тора на притримання вантажу.

Що кажуть українські суди?

Так, Рішенням Господарсько­го суду Харківської області від 5 липня 2010 року по справі № 29/237-09 було відмовлено в задоволенні позову експеди­тора до клієнта та зустрічного позову клієнта до експедитора, пов’язаних із притриманням вантажу. Суд зазначив у рішен­ні, що «Позивач безпідставно, всупереч вимогам законодав­ства, притримав вантаж, що перевозився ним зовсім за іншою заявкою». Харківський апеляційний господарський суд, пе­реглядаючи справу в апеляцій­ному порядку, залишив рішення без змін, а обидві апеляційні скарги без задоволення (поста­нова по справі № 29/237-09 від 21.09.2010 р.). Не погодившись із цими рішеннями, експедитор оскаржив їх у касаційному по­рядку. Вищий господарський суд своєю постановою від 25 листопада 2010 року залишив постанову без змін, а касаційну скаргу експедитора – без задо­волення. При цьому суд касацій­ної інстанції відзначив, що апе­ляційна інстанція обґрунтовано зазначила про недодержання експедитором умов статті 595 ЦК України щодо негайного повідомлення боржника про притримання речі. Іншу спра­ву, в якій суд також надав пра­вову оцінку діям експедитора із притримання вантажу, розгля­дав у 2012 ропі Господарський суд Одеської області (спра­ва № 10/17-4705-2011). У цій справі клієнт звернувся із по­зовом до експедитора, вимага­ючи виконати доставку ванта­жу з Одеського порту до місця призначення, передбаченого до­говором. Експедитор, відмов­ляючи клієнтові у здійсненні до­ставки, відзначив, що у клієнта є заборгованість перед експедитором, пов’язана з експеди­руванням іншого вантажу клі­єнта за тим самим договором. А тому експедитор скористав­ся своїм правом притримання вантажу та відмовився доста­вити контейнер із вантажем у пункт призначення до погашен­ня боргу. В ході розгляду справи суд встановив, що між сторона­ми було укладено договір про ТЕО, на виконання якого клієнт надавав експедиторові заявки, а експедитор здійснював екс­педирування вантажів на умо­вах, визначених у заявках. Суд зазначив у рішенні, що підста­вою виникнення спору стало притримння відповідачем (екс­педитором) вантажу позивача (клієнта) у зв’язку з тим, що останній своєчасно не виконав зобов’язання щодо оплати по­слуг відповідача з транспортно-експедиційного обслуговуван­ня вантажу, зокрема, не сплатив рахунок за ТЕО вантажу та ра­хунок за демередж (плата за понаднормове використання контейнеру) та зберігання кон­тейнеру на терміналі порту. При цьому суд зазначив, що відповідачем (експедитором) був при­триманий вантаж, який надій­шов до порту 27.04.2011 р. та послуги з ТЕО цього вантажу, надані на підставі заявки, були сплачені позивачем. Натомість заборгованість, яка стала при­чиною притримання вантажу, стосувалася вантажу, прийня­того за іншою заявкою в меж­ах цього договору на ТЕО. За та­ких обставин суд, із посиланням на норми ст.ст. 547,548,594 та 595 ЦК України, дійшов висно­вку про безпідставність притри­мання вантажу експедитором та задовільнив позовні вимо­ги в повному обсязі. Цікаво, що суд у своєму рішенні послався на судову практику, зокрема на постанову ВГСУ по вищезгада­ній справі.

Висновки

На нашу думку, такий підхід судових установ звужує правозастосування статті 10 Зако­ну про ТЕО та обмежує права експедиторів. Справа в тому, що інколи трапляється так, що притримання вантажу клієнта залишається останнім засобом впливу на нього (особливо, коли вантажоодержувачем є інозем­на, або, тим паче, офшорна ком­панія). Закон про ТЕО, на дум­ку автора, не містить обмежень щодо права притримання лише того вантажу, стосовно якого виникла заборгованість. Тому суди в наведених прикладах без­підставно звузили застосування інституту притримання. Тому експедиторам варто ретельніше підходити до складання власних договорів на ТЕО, передбача­ючи чіткий механізм застосу­вання такого виду забезпечен­ня зобов’язань, як притримання вантажу та підстави його засто­сування. Це дозволить уникну­ти непорозумінь із клієнтом, а у випадку звернення останнього до суду – відстояти власну пра­вову позицію.

Автор: А. ВОЛКОВ

Источник: Юридична газета. – 2012. – № 31-32. – С. 1, 10 – 11.